460Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
Це чорні сторінки в історії України, просочені людськими сльозами, болем і стражданнями.
Скільки зламаних і знищених життів, неодружених, ненароджених, знедолених сиріт, батьків, які втратили своїх дітей, закарбовано тими страшними часами в житті майже кожної української родини. Про ті страшні часи залишилась пам'ять наших пращурів, сучасників тих подій, і цю пам'ять ми маємо передати наступним поколінням. Моїм рідним селом на Черкащині прокотився голодомор в 1921-1923 роках, потім в 1946 ще раз. Мої мама та бабуся були свідками того жахіття. І я пам'ятаю з якою повагою вони ставилися навіть до крихт хліба, які лишалися після обіду на столі...
Українців, як націю, на початку 30-х років минулого століття намагалися знищити голодом і репресіями. Сьогодні, через 90 років, українці на окупованих територіях знову потерпають від голоду і холоду, гинуть від артилерійських і ракетних обстрілів, безвісті пропадають у катівнях, які російські окупанти створюють, аби зламати наш дух і волю, підкорити, знищити нашу гідність.
Ми вивчили цей страшний урок історії. І саме в цю мить, як і десятий місяць поспіль, воїни Збройних сил України роблять роботу над історичним помилками.
Ми не маємо права забувати жодної болісної миті, щоб наші діти і онуки ніколи більше не знали що таке війна, голод і поневолення.
Вшануймо світлу пам'ять наших пращурів, запалимо свічку і вклонімо голови в хвилині мовчання.
